У давньогрецькій міфології є відомий міф про сирен. Вони солодким співом заманювали мореплавців на скелі і ті, забувши про все на світі, кидалися до них і розбивалися насмерть. На щастя, солодкий спів можновладців, які закликають людей селитися в Ірпені, не призводить до таких наслідків, проте розчарування від розвінчування міфів їм не уникнути.
Як “українську Швейцарію”, “місто парків”, “місто здоров’я”, “місто-курорт” перетворити на “бізнес-проект”? Розвивати туризм і рекреаційні зони? Може відкрити парк розваг чи відновити роботу пансіонатів у лісовій гущавині? Ні, як показує історія Ірпеня – чи не найбільш скандального передмістя Києва. Прикриваючись красивими гаслами, тут зробили із тихого курортного міста гучний будівельний майданчик і усіма можливими способами нарощують продажі квартир у бетонних мурашниках.
Місцеві мешканці повсякчас стикаються з реальністю містечка і вже мають стійкий імунітет до солодких епітетів. Тому варто знати, на які міфи не слід “вестися” ані майбутнім покупцям квартир, ані політикам, яким місцева влада “продає” красиву картинку підтримки на найближчих виборах.
Міф 1. Близькість до столиці
Від межі одного міста до межі іншого по найкоротшому шляху через ліс – менше 5 км. Але ж не всі житимуть на околиці Ірпеня і працюватимуть на околиці Києва.
Фактична відстань між “центрами цивілізації” – щонайменше в 2, а то й у 3-4 рази більша. І попри те, що на рекламних плакатах шаблонно задоволені новосели долають цей шлях всього за 15-20 хвилин “до метро”, по факту реальні власники автівок у часи пік – вранці та ввечері – витрачають нині на затори до години тільки для того, щоб виїхати на метро “Академмістечко”.
До слова, комунальний громадський транспорт у місті відсутній. Інтервал руху між старими приватними “маршрутками” сягає 20-30 хилин. Наявність залізничного вокзалу — теж не є панацеєю, адже кількість вагонів у ранкових електропотягах просто не в змозі вмістити всіх, хто їде в Київ зранку.
Крім цього, через постійні проблеми з комунікаціями (регулярне відключення світла, води), а також через кілька недобудованих і покинутих забудовниками-банкрутами житлових комплексів мешканці міста влаштовують акції з перекриття трас, що теж негативно позначається на трафіку.
Міф 2. Зелене місто і місто парків
Місцевому мешканцю неозброєним оком видно створену у фотошопі розкішну зелень, якою заповнюють прогалини на центральних вулицях “європейського” міста. Порівняно з Києвом Ірпінь справді на вигляд зелений, бо колись це місто утопало в лісі. Але місцеві мешканці знають, що кількість дерев за останні 5 років скоротилася в рази.
У реальності ж попри норму озеленення (наявності парків, скверів, бульварів тощо) на рівні щонайменше 14 кв.м на одного жителя, в Ірпені цей показник ледь сягає 8 кв.м. Адже більшість хвойно-листяних лісів приватизовані, і саме на свіжо зрубаних гектарах виростають нові житлові квартали.
За підрахунками активістів, за останні 10 років в Ірпені знищено 900 гектарів зелених насаджень. Офіційно тут є 12 парків і 13 скверів. Насправді, в класичному розумінні “парків” – озеленених відкритих територій, призначених для відпочинку, площею 30, 50 чи 100 га в Ірпені немає.
Все, що є – невеличкі озеленені упорядковані території всередині промислової або житлової забудови, тобто сквери, оскільки площа більшості з них становить до 2 га. Загальна площа усіх “парків” Ірпеня, за інформацією міськради, становить 33,2 гектарів. Для порівняння, площа одного лише парку в сусідній Бучі – понад 42 га. Але облаштування ірпінських скверів обходиться громаді надто дорого. Для прикладу на момент відкриття Парк письменників (по останніх документах його – 4 га) коштував 15 млн грн, а той же Бучанський парк (42 га) — 12 млн грн.
Міф 3. Всього 40 тисяч населення
В Ірпені з минулого року проживає щонайменше 80 тисяч людей. Однак в офіційних розмовах та на Інтернет-ресурсах, що адмініструються місцевою владою, все ще вказано на цифру у 40-50 тисяч. На цьому ж міфі розроблявся і проект “оновленого” Генплану Ірпеня, де всі показники розвитку місті плануються, виходячи з розрахунку, що рівня 78 тис. кількість населення досягне лише у 2050 р.
Такій міфотворчості є цілком раціональне бізнес-пояснення: занижуючи кількість населення, можна не виділяти кошти на розбудову інфраструктури, роками не вирішувати питання доріг, не будувати нових дитсадків і шкіл. Але при цьому демонструвати “великий потенціал” для збільшення кількості населення і виправдовувати таким чином “необхідність” зведення новобудов.
При цьому з міста, в якому інфраструктура планувалася з розрахунку на садибну забудову, агресивно витісняється приватний сектор, зносять комунальні будівлі, тоді як будмайданчики висотних ЖК виростають впритул до облаштованих “парків” і навіть за межами міста, без забезпечення потрібних комунікацій.
Міф 4. Розвиток інфраструктури
Нещодавно міська влада гордо відзвітувала про 200 інфраструктурних об’єктів, збудованих в Ірпені за останні три роки. Однак що це за об’єкти, місцеві не в курсі. Адже при новозбудованій кількості житла, а це сотні нових 10 та 16-поверхових будинків за кілька років, так і не збудовано жодної школи.
Єдиний за останні три роки споруджений новий дитячий садок неспроможний задовольнити зростання попиту батьків дітей на місця в ньому. У черзі до 9 дитсадків нині стоять близько 4000 дітей. Школи працюють у три зміни: першу, другу та так званий “підзмінок”, а у класах нині – під 40 дітей. І навіть замість офіційно обіцяної в районі заплави річки Ірпінь “школи” тепер зводиться вже третій 10-поверховий будинок.
Як би дивно це не звучало, але у майже 100-тисячному Ірпені немає власної лікарні, пологового будинку і навіть травмпункту. Всі ці “зручності” розташовані у сусідніх Бучі та Ворзелі. Щоб доїхати туди з більшості районів Ірпеня, слід змінити щонайменше два види місцевого транспорту.
***
На жаль, всі ці проблеми стають очевидними для інвесторів житла в Ірпені вже після їх переїзду до нашого міста. Зазвичай, потенційні покупці нерухомості перебувають під впливом парково-фонтанної “обкладинки” і красивих міфів, які активно розкручують зацікавлені у продажу квартир забудовники. Вони ж – депутати міської ради та “ключові” політики нашого міста.
За висловом Джозефа Кемпбелла, міфи – це колективні сновидіння, а сновидіння – індивідуальні міфи. Тож щоб не стати заручником чужих ігор, не бути інструментом чийогось заробітку, – варто прокинутись чи принаймні хоча б навчитись відрізняти реальність від вигадки.
